Зоряні королі - Страница 49

Все це промайнуло у приголомшеному мозку Ґордона за частку секунди. Він раптом злякався. Він судорожно вирвав рубильник апарату. Наступної секунди Всесвіт немов збожеволів.

Титанічні руки жбурляли «Етне» у просторі з жахливою силою. Зірки і простір збожеволіли, величезна, палаюча біла маса Денеба стрибала у порожнечі, комети, темні зірки, метеорити шалено носилися у небесах.

Ґордон, відкинутий до стіни, тремтів душею і тілом, поки весь Всесвіт, здавалося, піднімався, щоб помститися крихітним людям, які насмілилися підняти святотатські руки на основи вічного Космосу.

За якийсь час він отямився. «Етне» ще хиталася і пірнала у лютих вихорах ефіру, але зоряний небосхил заспокоївся після своєї божевільної судоми.

Валь Марланн, обливаючись кров’ю з великого садна на скроні, тримався за перегородку і вигукував накази у гучномовець. Він повернув до Ґордона мертвотне обличчя.

— Турбіни витримали, і все заспокоюється. Ця конвульсія мало не кинула нас на Денеб і потрясла зірки у всій цій частині Галактики.

— Віддача, — задихаючись, сказав Ґордон. — Ось що це було.

Навколишній простір «стягувався» навколо діри, утвореної Руйнівником. Хелл Беррел схилився над екраном радара.

— Знищено тільки половину кораблів Хмари! Ґордон здригнувся.

— Я не можу більше застосувати Руйнівник! Не смію!

— І не треба, — відповів Хелл Беррел. — Залишки їх флоту панічно утікають до Хмари!

«У цьому немає гріха, — подумав Ґордон. — Бачити, як все небо сказилося і рухнуло на тебе, — це забагато для людини».

— Я знаю тепер, чому Бренн Бір застерігав від легковажного застосування Руйнівника, — хрипко сказав він. — Дай бог, щоб цього ніколи більше не довелося робити!

Зі стерео посипалися часті виклики, запити від кораблів Імперії.

— Що трапилося? — повторював Гірон знову і знову.

— Флот Ліґи панічно втікає до Хмари, принаймні залишки його, — повідомив Хелл адміралу. — Якщо ми підемо за ними, то зможемо розбити їх раз і назавжди. Гірон підтримав цю ідею:

— Я негайно накажу переслідувати їх!

Через простори Галактики до рятівної Хмари мчали залишки флоту Ліґи. Їх переслідували «Етне» і пошарпаний флот Імперії.

— Якщо винищимо залишки їх флоту, то скинемо Шорр Кана! — радів Хелл Беррел.

— Ви не думаєте, що Шорр Кан був з флотом? — запитав Ґордон.

— Він занадто хитрий для цього — напевно, керував усім з Талларни, — заявив Валь Марланн.

Подумавши, Ґордон погодився. Він знав, що Шорр Кан не боягуз, але, звсіно, спрямовував свою грандіозну атаку зі свого головного штабу.

Кораблі Ліґи Темних Світів зникли за завісою Хмари кілька годин потому. Відразу після цього імперський флот зібрався біля кордонів цього туману.

— Якщо ми атакуємо, то можемо потрапити у засідку, — заявив Гірон. — Це місце кишить небезпеками, про які ми нічого не знаємо. Ґордон запропонував:

— Ми будемо вимагати від них здачі, висунемо їм ультиматум.

— Шорр Кан не капітулює, — застеріг Хелл Беррел.

Але Ґордон змусив спрямувати промінь телестерео на Талларну і заговорив по ньому:

— Уряду Ліґи Темних Світів! Ми пропонуємо вам можливість здатися. Здавайтеся і складіть зброю під нашим наглядом. Ми обіцяємо, що ніхто крім злочинців, які втягли вас у цю авантюру, не постраждає. Але якщо ви відмовитеся, ми направимо Руйнівник на всю Хмару! Ми назавжди зітремо цей район! Валь Марланн вражено глянув на нього:

— Ви зробите це? Але, боже мій…

— Я не посмію зробити це, — відповів Ґордон. — Я ніколи більше не візьмуся за Руйнівника. Але вони відчули його силу і можуть злякатися.

Відповіді на їх стереопередачу не було. За годину вони повторили її. Відповіді знову не було. Потім, після нового очікування, пролунав суворий голос Гірона:

— Здається, нам доведеться ще раз пройти через це!

— Стривайте! — крикнув Хелл Беррел. — Відповідь з Талларни!

У стерео з’явилося кілька переляканих хмарників, деякі були поранені.

— Ми згодні на ваші умови, принц Зарт! — заговорив хрипко один з них. — Наші кораблі негайно зберуться і будуть роззброєні. Ви зможете увійти сюди за кілька годин.

— Це може бути обманом! — відрізав Валь Марланн. — Він дасть Шорр Кану час розставити пастки!

Хмарник у стерео похитав головою: — Тиранію Шорр Кона повалена. Коли він відмовився здаватися, ми повстали проти нього. Я доведу це, показавши вам його. Він помирає.

Телестерео переключилося на іншу сцену. Тепер це була кімната, де був Шорр Кан. Він сидів у кріслі в тій похмурій кімнаті, звідки керував спробою завоювати Галактику. Навколо стояли озброєні хмарники. Обличчя його було мармурово-білим, а у боці зяяла широка, обпалена рана.

Його тьмяні очі поглянули на них, потім прояснилися на мить, впавши на Ґордона. Шорр Кан слабо посміхнувся.

— Ви виграли, — сказав він Ґордону. — Я ніколи не думав, що ви посмієте взятися за Руйнівника. Дурням щастить, а то б ви самі загинули при цьому… — Він задихався, потім знову заговорив: — Безглуздий кінець для мене, чи не так? Але я не жаліюся. В мене було одне життя, і я використав його до кінця. Ви у глибині такий самий, за це я і любив вас.

Чорнява голова схилилась, голос впав до шепоту:

— Може, я залишок вашого світу, Джоне? Просто, народився невчасно? Може бути…

Він помер — вони зрозуміли це з того, як його ставна постать упала на підлогу.

— Про що це він говорив вам, принце? — Спантеличено запитав Хелл Беррел. — Я не розумію…

Ґордон відчув дивне, гостре хвилювання. Життя загадкове у своїх поворотах. У нього не було причин, щоб любити Шорр Кана, але все ж він відчував, що той подобався йому.