Зоряні королі - Страница 50

Валь Марланн і інші офіцери «Етне» тріумфували.

— Перемога! Ми назавжди знищили загрозу Ліґи!

Корабель шумів. Всі знали, що ця радість поширюється по всьому флоту. За дві години Гірон почав вводити у Хмари окупаційні сили, керуючись променями радара з Талларни. Половина кораблів залишилася зовні на випадок засідки.

— Тепер немає сумніву, що вони справді здалися, — повідомив він Ґордону. — Авангард повідомляє, що всі кораблі Ліґи вже сіли і роззброюються. — Він додав: — Я залишу ескорт для «Етне». Я знаю, як вам хочеться повернутися на Троон. Ґордон відповів:

— Нам не потрібно ескорту. Валь Марланн, ми вирушаємо негайно.

«Етне» рушила у довгий зворотний шлях через всю Галактику до Канопуса. Але за півгодини Ґордон віддав нове розпорядження:

— До Сонця, а не до Канопуса. Наш порт призначення — Земля.

Хелл Беррел вражено запротестував:

— Але, принце, весь Троон очікує на ваше повернення! Вся Імперія, кожна людина в ній збожеволіє від радості до цього часу, чекаючи, щоб привітати вас! Ґордон похитав головою.

— Я не йду зараз на Троон. Везіть мене на Землю.

Вони дивилися на нього здивовано, не розуміючи. Але Валь Марланн віддав розпорядження, і корабель трохи змінив курс, щоб попрямувати до далекої жовтої іскри Сонця.

Години, поки «Етне» мчав на північ, Ґордон сидів біля ілюмінатора, похмуро дивлячись у нього, занурений у дивне, втомлене заціпеніння. Нарешті він повертається на Землю, до свого власного часу і світу, до власного тіла. Тільки тепер він міг виконати обіцянку, дану Зарт Арну.

Він глянув на яскраво сяючі зірки Галактики. Далеко-далеко на заході блищав маяк Канопуса. Він подумав про Троон, про мільйони тріумфуючих там людей.

— Все це скінчилося для мене, — похмуро сказав він собі. — Скінчено назавжди.

Він подумав про Ліанну, і хвиля сліпого відчаю знову піднялася у його душі. З цим теж було покінчено назавжди.

Хелл Беррел увійшов і сказав:

— Вся Імперія, вся Галактика салютують на вашу честь, принце! Хіба можна йти на Землю, коли всі чекають вас?

— Так треба, — наполегливо відповів Ґордон, і високий антарієць спантеличено вийшов.

Він спав, прокидався і знову спав. Час наче втратив будь-який сенс. Скільки днів минуло, поки попереду не з’явився знайомий жовтий диск Сонця!

«Етне» знижувалася до старої зеленої Землі, до освітленої східної півкулі.

— Сідайте у моїй лабораторії в горах — Хелл знає де це, — сказав Ґордон.

Вежа у вікових снігових Гімалаях була такою ж, якою він залишив її, — як давно це було! «Етне» м’яко опустилася на маленьке плато.

Ґордон глянув на своїх здивованих друзів.

— Я піду ненадовго до своєї лабораторії, і зі мною вирушить тільки Хелл Беррел. — Він повагався, потім запропонував: — Давайте потиснемо руки. Ви стали мені найкращими друзями.

— Принц Зарт, це схоже на прощання! — стривожено запротестував Валь Марланн. — Що ви хочете там робити?

— Зі мною нічого не станеться, обіцяю вам, — відповів Ґордон з легкою посмішкою. — Я повернуся за кілька годин.

Вони потиснули йому руку і мовчки дивилися вслід, коли він і Хелл Беррел вийшли на морозне, колюче повітря.

У вежі Ґордон попрямував вгору, до лабораторії з скляними стінами, де знаходилися дивні інструменти, споруджені справжнім Зарт Арном і Вель Квеном. Він прокрутив подумки все, що старий вчений говорив йому про роботу підсилювача і передавача, і якомога ретельніше перевірив інструменти. Хелл Беррел стежив за ним з подивом і занепокоєнням. Нарешті Ґордон звернувся до нього.

— Хелл, мені буде потрібна ваша допомога. Я хочу, щоб ви зробили все так, як я скажу, навіть якщо не розумієте цього. Ви згодні?

— Ви знаєте, що я виконаю будь-який ваш наказ, — палко відповів високий антарієць. — Але все ж я дуже хвилююся за вас!

— Нема причин, за кілька годин ви полетите назад до Троону, і я буду з вами, — відповів Ґордон. — Тепер чекайте.

Він надів шолом телепатичного підсилювача. Переконався, що обрано індивідуальну частоту мозку Зарт Арна, як вчив його Вель Квен. Потім включив апарат.

Ґордон став думати. Він зосередив свої думки, щоб відправити посилену апаратом думку крізь безодню простору-часу, від одного мозку до іншого.

«Зарт Арн! Зарт Арн! Чи чуєте ви мене?»

Думки у відповідь не було. Знову і знову повторював він уявний виклик, але безрезультатно. Подив і тривога охопили Ґордона. Він спробував знову, за годину, але безуспішно. Хелл Беррел спантеличено чекав. Потім, вже за чотири години, він у відчаї зробив ще одну спробу:

«Зарт Арн, чи чуєте ви мене? Говорить Джон Ґордон!»

І на цей раз слабо і далеко через неймовірну прірву часу в його мозку виникла думка-відповідь.

«Джон Ґордон! Господи, я довгі місяці чекаю і не знаю, що сталося! Чому говорите ви, а не Вель Квен»

«Вель Квена вбито, — швидко відповів Ґордон. — Вбито солдатами Ліґи невдовзі після того, як ми провели обмін». Він пояснив поспішно:

«Була галактична війна між Хмарою та Імперією. Я був залучений у неї, не міг повернутися на Землю. Мені довелося стати вами і нікому не говорити, як я і обіцяв. Одна людина дізналася про моє самозванство, але вона мертва, і ніхто більше цього не знає».

«Ґордон! — думка Зарт Арна була гарячковою, збудженою. — Ви могли залишитися у моєму тілі, у моєму становищі, але не зробили цього! — Він продовжував збуджено: — У мене тут теж були неприємності. Мене помістили тимчасово до госпіталю, оскільки я не пам’ятав вашого минулого». Ґордон сказав йому: