Зоряні королі - Страница 36

Ґордон спіткнувся об падаюче тіло землянина, і друга куля Корбуло пройшла над його головою.

Ґордон кинувся вперед, впав і, схопивши Корбуло за коліна, жбурнув його на підлогу. Техніки кинулися було на допомогу адміралу, але відсахнулися, побачивши обличчя нападника.

— Боже, це ж принц Зарт! — Вигукнув один з них.

Інстинктивна повага до імператорського дому паралізувала обох. Ґордон вихопив пістолет з кобури Берліна. Корбуло схопився і знову підняв зброю.

— Вам ніколи не бути на Трооні! — прогримів він. — Кля…

Ґордон вистрілив. Пущена навмання куля потрапила Корбуло у шию і вибухнула, відкинувши його назад.

В цей момент до рубки вбігли Валь Марланн і Хелл Беррел, у супроводі інших офіцерів. Марланн схилився над обпаленим тілом Корбуло.

— Мертвий!

Хелл Беррел, задихаючись, повернувся до Ґордона.

— Ми вбили свого адмірала. Боже, допоможи нам, якщо ваша версія хибна!

— Вона правдива. Корбуло був лише одним з групи зрадників на утриманні у Шорр Кана, — твердо сказав Ґордон, стримуючи мимовільне тремтіння, — Я доведу це.

На приймальній пластині телестерео з’явилося об’ємне зображення високого смаглявого офіцера.

— Віце-адмірал Рон Гірон. Що відбувається у вас на «Етне»? Ми йдемо до вас, як наказав адмірал Корбуло.

— Вже не треба, — відповів Валь Марланн. — Ми негайно вирушаємо на Троон.

— Що це значить? Дайте мені поговорити з адміралом.

— Корбуло убитий, — відрізав Хелл Беррел. — Він виявився зрадником.

— Ось як? — скрикнув Рон Гірон. — Застопоріться для прийому десанту, або ми відкриємо вогонь!

— І знищите єдиний шанс розплутати змову Шорр Кана, — промовив Валь Марланн. — Ми поручилися нашими життями за принца Зарта. Його потрібно доставити на Троон.

Джон Ґордон, виступивши вперед, звернувся до розгніваного віце-адмірала.

— Адмірале, повірте їм. Дайте нам можливість врятувати Імперію!

Гірон вагався.

— Божевілля! Корбуло звинувачено у зраді, він мертвий, Зарт Арн повернувся… Це вище мого розуміння. Розберемося на Трооні. Але «Етне» будуть супроводжувати чотири моїх кораблі, готові знищити вас, якщо ви підете куди-небудь, крім Троона.

— Цього ми і хочемо! — вигукнув Ґордон. — Але майте на увазі: Ліґа може тепер напасти у будь-який момент.

— Я зв’яжуся з імператором і повідомлю про все, — буркнув Гірон.

Зображення зникло. Потім всі могли бачити у ілюмінатори, як чотири лінкори відділилися від ескадри і наблизилися до «Етне».

— Ескорт подано, — посміхнувся Валь Марланн. — Йдемо на Троон. Піду, віддам розпорядження.

Коли він вийшов і по всьому кораблю знову зазвучали голоси та дзвони, Ґордон обережно запитав:

— Чи повинен я вважати себе бранцем?

— Грім і блискавка! Зрозуміло, ні! — відповів Хелл Беррел. — Якщо ви сказали правду, який у цьому сенс! А якщо ні, нас всіх все одно стратять.

Ґордон знайшов Ліанну у коридорі. Він коротко розповів їй про те, що трапилося.

— Корбуло убитий! Однією великою небезпекою менше! — вигукнула вона. — Але, Зарте, тепер наше життя і доля Імперії залежать від того, чи зуміємо ми переконати вашого брата!

У цей момент могутня «Етне» рушила, її великі турбіни загули. За кілька хвилин вона разом зі своїм похмурим ескортом вже мчала зоряним простором.

Галактична криза

Величезний яскравий Канопус палав серед зірок у всій своїй сліпучій пишноті. П’ять кораблів наближалися до нього, поступово зменшуючи швидкість.

І знову Джон Ґордон дивився з капітанського містка на сяюче сонце — серце Імперії. Скільки подій сталося з того часу, коли він вперше стояв отак, поруч з Хелл Беррелом!

— Сядемо за дві години, — порушив мовчанку антаресець. І додав невесело: — Нас зустрічатиме ціла комісія. Ваш брат все знає.

— Я впевнений, що зможу його переконати, — сказав Ґордон. Але у глибині душі його мучила зростаюча тривога. Все залежало від однієї людини, від того, наскільки правильно Ґордон його оцінив.

Всі ці дні та години стрімкого польоту через Імперію Ґордона мучили сумніви. Він мало спав і майже не їв.

Він повинен переконати Джал Арна! Коли останнього зрадника буде знищено, Імперія буде готова відбити напад Хмари і він, Джон Ґордон, виконавши свій обов’язок, зможе повернутися на Землю та обмінятися тілами зі справжнім Зарт Арном. А той повернеться сюди, щоб захищати Імперію.

Але Ґордон відчував душевне сум’яття щоразу, коли думав про цей зворотний обмін. Бо того дня, коли він повернеться у своє тіло і свій час, він назавжди втратить Ліанну…

Вона увійшла на місток в той момент, коли він думав про неї, стала поруч, і її тонкі пальці стиснули його руку.

— Ваш брат повірить вам, Зарте. Я знаю, що він повірить.

— Без доказів — ні, — пробурмотів Ґордон. — А підтвердити мою історію може лише одна людина. Все залежить від того, чи дізнався він про смерть Корбуло і чи не втік.

Його болісна невпевненість ще більше зросла, коли п’ять кораблів пішли на посадку.

У столиці була ніч. Світло двох місяців вигравало на схилах Кришталевих гір і срібній морській гладі. Міські вежі гордовито тягнулися до зірок.

Ескадрилья приземлилася у доках космопорту. Новоприбулих зустрів загін озброєних солдатів на чолі з двома офіцерами. До Ґордона наблизився Орт Бодмер. Худорляве обличчя верховного радника зображало глибоку тривогу.

— Яке сумне повернення, ваша високосте, — тихо вимовив він. — Дай вам Бог довести свою невинність!

— Чи зберіг Джал Арн все, що сталося у таємниці? — швидко запитав Ґордон. Орт Бодмер кивнув.