Зоряні королі - Страница 35

Широке обличчя Чена Корбуло потемніло від гніву. Він був упевнений, що Ґордон і Ліанна знаходяться на краю загибелі, і затримка дратувала його. Саме роздратування змусило Корбуло зробити помилку. Він вирішив просто розчавити всі заперечення.

— Немає потреби везти на Троон цих брудних зрадників і вбивць! — відрізав він. — Ми стратимо їх негайно. Виконуйте наказ!

Але Ґордон встиг кинути полум’яний заклик офіцерам.

— Бачите? Корбуло ніколи не дозволить нам летіти на Троон, щоб сказати те, що ми знаємо! Він боїться! Та він напевно навіть не сповістив мого брата!

Хелл Беррел, який сумнівався все більше, звернувся до молодого лейтенанта-землянина:

— Ви офіцер зв’язку, Берлін. Чи знає імператор, що Зарт Арн тут?

— Капітан Беррел, отямтеся — спалахнув Корбуло. — Клянуся Небом, вас розжалують у рядові!

Лейтенант Берлін нерішуче подивився на оскаженілого адмірала і, запинаючись, відповів:

— Імператору нічого невідомо… Адмірал наказав не передавати нічого у столицю…

— Невже і це вас не переконає! — підвищив голос Ґордон. — Для чого Корбуло тримає у таємниці наше затримання? Просто він знає, що Джал Арн накаже доставити нас на Троон, а саме це його не влаштовує! Зрозумійте, я не прошу про помилування. Якщо я винен, то заслуговую кари. Але нехай це вирішить суд. А якщо Корбуло відмовляє мені у цьому, то тільки тому, що він сам зрадив Імперію! — Обличчя оточуючих змінилися, слова Ґордона пробудили нарешті глибокий сумнів.

— Ви погубите флот Імперії, якщо дозволите цьому зраднику командувати ним, — наполегливо продовжував Ґордон. — Він у союзі з Шорр Каном. Якщо ви не відвезете мене на Троон, щоб я міг підтвердити це, флот і Імперія опиняться у небезпеці!

Хелл Беррел подивився на своїх товаришів-офіцерів, потім на Чена Корбуло.

— Адмірал, ми поважаємо дисципліну. Однак вимога щодо суду здається нам справедливою. Зарт Арна потрібно доставити на Троон.

— Правильно! — пролунали вигуки. Побоювання за долю Імперії виявилося сильнішим службової субординації. Обличчя Корбуло почервоніло.

— Беррел, вас заарештовано! Клянуся Небом, ви прогуляєтеся дошкою разом з цими вбивцями! Солдати, зв’яжіть його! Наперед виступив Валь Марланн.

— Стривайте! Адмірале, на борту «Етне» командую я. А я згоден з Хелл Беррелом.

— Ви більше не капітан «Етне», Марланн! — прогримів Корбуло. — Я знімаю вас і беру командування у свої руки!

— Ні! — гордо випростався Валь Марланн. — Адмірал, якщо я не правий, то готовий взяти на себе всю відповідальність. Але, клянусь, є в цій справі щось, кричуще до Неба! Ми підемо на Троон і дізнаємося, що це таке.

Ґордон почув схвальний гомін офіцерів. Почув його і Чен Корбуло. Безсилий сказ на його обличчі став явним, він вилаявся:

— Добре, нехай буде Троон! Але ви ще пошкодуєте! Заколот у відкритому просторі! Начувайтесь!

Корбуло вийшов. Хелл Беррел і інші офіцери мовчки дивилися один на одного, поступово заспокоюючись. Потім Валь Марланн похмуро повернувся до Ґордона.

— Принце, ви отримаєте що хотіли. Але якщо ви сказали неправду, нам кінець.

— Це має бути правдою! — заявив Хелл Беррел. — Я і раніше не міг зрозуміти, навіщо принцу вбивати рідного батька! І чому Корбуло так вимагав їх негайної страти, якщо йому нічого приховувати?.. Раптом гучномовці корабля ожили:

— Загальна тривога! Говорить адмірал Корбуло! На «Етне» заколот! Очільники — капітан Валь Марланн, мій помічник Хелл Беррел, принц Зарт і принцеса Ліанна! Наказую всім, хто залишився вірним Імперії, озброїтися і схопити заколотників! У очах Хелл Беррела блиснув гнів.

— Він піднімає корабель проти нас! Валь, мерщій до пульта і зберіть екіпаж! Люди вас послухаються.

Офіцери кинулися у коридор, який вів всередину корабля.

— Чекайте тут! — крикнув Ґордон Ліанні. — Мабуть, буде бійка!

Поспішаючи разом з іншими, він почув десь вгорі наростаючий гул. Величезний корабель охоплювало сум’яття: били дзвони, кричали гучномовці, чувся тупіт численних ніг. Люди, які кинулися було виконувати наказ адмірала, зіткнулися з тими, хто залишився вірним своєму капітанові. Озброїтися майже ніхто не встиг. У хід йшли кулаки і що потрапило під руку. Бійка охопила кубрик, гарматні галереї, коридори. Ґордон і Хелл Беррел опинилися у самій гущі звалища на середній палубі.

— Мені потрібно пробитися до пульта гучномовців, — крикнув Валь Марланн. — Допоможіть мені пройти!

Ґордон разом з Берліном приєдналися до нього і незабаром прорвалися до пульта. Хелл Беррел трохи відстав. Валь Марланн закричав у мікрофони:

— Увага всім! Говорить капітан Марланн! Повідомлення про заколот було хибним! Припиніть бійку!

Берлін схопив Ґордона за руку. Крізь шум вони почули далеке гудіння.

— Це стереопередавач! Корбуло звертається до інших кораблів ескадри!

— Треба зупинити його! — вигукнув Ґордон. Вони кинулися по коридору, потім по трапу на верхню палубу. Чіткі розпорядження Валь Марлана, схоже, досягли мети. Люди знали його голос, і давня звичка змусила їх підкоритися.

Берлін і Ґордон увірвалися до великої рубки зв’язку. Через апаратуру тут було тісно. Генератори працювали. Біля панелі управління застигли два розгублених техніка, а Чен Корбуло з пістолетом у руці стояв на пластині передавача.

— Наказую усім кораблям негайно надіслати десантні групи на «Етне» для придушення заколоту. Заарештувати…

Краєм ока адмірал побачив їх, і, не роздумуючи, спустив курок. Куля призначалася Ґордону, але Берлін, стрибнувши вперед, прийняв її у свої груди.