Зоряні королі - Страница 34

Ліанна виглядала стривоженою.

— Навіть у Трооні переконати Джал Арна буде непросто, Зарте.

Це остудило гнів Ґордона.

— Але вони повинні мені повірити! Вони, звичайно, не повірять брехні Корбуло, якщо я скажу правду!

— Сподіваюся, — прошепотіла Ліанна і з відтінком гордості додала: — І я зможу підтвердити вашу історію. Адже я все ще принцеса Фомальгаута!

Повільно тяглися години. Ескадрилья, вийшовши з туманності Оріона у відкритий простір, як і раніше летіла на захід. Ліанна спала — далася взнаки напруга останніх днів. Але Ґордон не спав. Нерви були на межі. Він відчував наближення кризи у великій галактичної грі, в якій був тільки пішаком.

Він повинен переконати Джал Арна у правдивості своєї історії. Часу обмаль — щойно ІІІорр Кан дізнається, що він вислизнув, вождь Хмари тут же почне діяти. Голова у Ґордона боліла. Як все це скінчиться? Чи є у нього шанс виплутатися і повернутися на Землю, щоб обмінятися тілами з Зарт Арном?

Нарешті почалося гальмування. Туманність Оріона, перетворившись на слабку світлу пляму, залишилася далеко позаду. Попереду, зовсім близько, палали зірки Плеяд. Між ними на оксамиті неба простяглася довга лінія крихітних іскор.

Кораблі! Крейсуюча поблизу Плеяд ескадра Середньо-Галактичної Імперії, одне з великих прикордонних з’єднань. Ліанна вже прокинулася. Вони разом дивилися на те, як пропливають повз них лінкори та крейсери, стрункі «привиди», винищувачі, розвідники.

— Це один з головних флотів Імперії, — прошепотіла вона.

— Чому нас тримають тут і не дозволяють зв’язатися з Трооном? — повторював Ґордон.

Крейсер застопорив хід поряд з гігантським лінійним кораблем, їх корпуси торкнулися, почувся брязкіт швартових механізмів.

Потім двері каюти відчинилися, увійшов Дар Каррел.

— Принц Зарт! Я отримав наказ доставити вас на флагманський лінкор «Етне».

— Дозвольте мені спочатку зв’язатися з Трооном, з імператором! — благав Ґордон. — Моє повідомлення, можливо, врятує Імперію! Дар Каррел похитав головою.

— Наказано перевести вас негайно. Гадаю, «Етне» відразу рушить до столиці. Там ви скажете все, що хочете.

Ґордон навіть не намагався приховати розчарування. Ліанна взяла його за руку.

— Цей корабель дуже скоро прибуде на Троон, а там ви зможете говорити, — підбадьорливо сказала вона.

У супроводі варти, вони попрямували до шлюзу. Кораблі з’єднував короткий циліндричний перехід. На борту лінкора їх чекала інша група конвоїрів — лейтенант і солдати. В їх очах Ґордон побачив вже знайомі почуття. Вони теж вважали його зрадником і батьковбивцею.

— Я повинен поговорити з вашим командиром, — звернувся він до начальника варти.

— Ось він, — крижаним тоном відповів лейтенант.

У коридорі почулися кроки. Ґордон повернувся до входу, готовий вимагати негайного зв’язку з Трооном. Але він нічого не сказав, побачивши кремезну людину в адміральському мундирі, чиє немолоде широке обличчя і холодні очі були йому добре знайомі.

— Корбуло! — скрикнув він.

Погляд адмірала залишився непроникним. Різкий голос хльоснув Ґордона, мов батіг.

— Так, зраднику, це я. Отже, вас нарешті впіймали?

— Ви називаєте так мене? — задихався Ґордон. — Ви, найбільший зрадник у історії?

Чен Корбуло холодно повернувся до високого офіцера — арктурця, який з’явився разом з ним:

— Капітан Марланн, немає потреби везти цього вбивцю і його спільницю на Троон. Я сам бачив, як він вбив Арн Аббаса! І я, командувач флотом, оголошую їх винними за космічними законами та наказую негайно стратити!

Бунт у космосі

У холодній посмішці Корбуло відчувалося торжество. Все було ясно. Отримавши звістку від Дар Каррела, зрадник зрозумів, що пропустити Ґордона на Троон з усім, що йому відомо, не можна. Тому він прилетів сюди і наказав перевести полонених на свій корабель, щоб позбутися їх раніше, ніж вони встигнуть що-небудь розповісти.

Ґордон у розпачі подивився на офіцерів довкола, але побачив у їх очах тільки ненависть і презирство.

— Повірте, я не зрадник! Це Корбуло вбив мого батька і вступив у змову з Шорр Каном!

Даремно. І раптом він побачив знайоме обличчя, худорляве, мідно-червоне. Це був Хелл Беррел, капітан з Антареса, який вирвав його в Гімалаях з лап посланців Шорр Кана і був призначений за це помічником адмірала.

— Хелл Беррел! — благав Ґордон. — Ви ж знаєте, Шорр Кан і раніше хотів викрасти мене! Антаресець насупився.

— Справді, я так вважав. Але я не знав, що ви змовилися з ним і це лише гра.

— Гра? Чому ви всі дозволяєте Корбуло водити себе за ніс?

— Принц Зарт говорить правду! — вигукнула Ліанна. — Корбуло — зрадник!.. Адмірал владно махнув рукою.

— Досить з нас цього безглуздя! Капітан Марланн, накажіть, щоб їх викинули через шлюз. Це найбільш милосердний вид страти.

Охоронці наблизилися. І тоді крізь всю гіркоту відчаю Ґордон вловив іскру задоволення в очах у Корбуло, і це штовхнуло його на останню спробу.

— Корбуло вас дурить! — вибухнув він. — Знаєте, чому він наказує стратити нас замість того, щоб доставити на Троон? Він нас боїться! Ми занадто багато знаємо!

Це справило потрібне враження. Хелл Беррел запитально подивився на Корбуло.

— Перепрошую, адмірале, але, можливо, справді є сенс відвезти їх до столиці?

— Зарт Арн, врешті-решт, член імператорської сім’ї, — підтримав його Валь Марланн, командир лінкора. — А принцеса Ліанна — повелителька незалежного королівства.

— Після розправи з нами, Фомальгаут відколеться від Імперії, — підхопила Ліанна. — Подумайте хоча б про це!