Зоряні королі - Страница 8

Арн Аббас метнув у нього спопеляючий погляд.

— Про що ти говориш, в ім’я зоряних чортів? Ти знаєш не гірше за мене, що Шорр Кан хотів вивідати таємницю Руйнівника!

Руйнівник? Що це ще таке? Як можна продовжувати божевільний маскарад, не знаючи найважливіших фактів з життя Зарт Арна? Якби не дане принцу слово, Ґордон давно б у всьому зізнався. Але йому довелося прийняти невимушений вигляд.

— Звісно, Руйнівник. Про нього я і говорю.

— Не схоже, — відрізав Арн Аббас. — Клянуся Небом, саме тоді, коли потрібна допомога, у мене є лише один син, а другий навіть не пам’ятає про Руйнівника! — Володар нахилився уперед. — Прокинься, Зарте. Чи розумієш ти, що Імперія стоїть на межі жахливої кризи? Чи розумієш ти, що задумав цей проклятий ІІІорр Кан? Він посилає людей до баронства Геркулеса, до королівства Полярної і Лебедя, навіть до королівства Фомальгаут. Він робить все, щоб відірвати від нас союзників. І він будує нові бойові кораблі! Адмірал Корбуло похмуро кивнув.

— Всередині Хмари йдуть великі приготування. Ми знаємо про це, хоча промені наших радарів не проникають крізь екрани, встановлені вченими Шорр Кана навколо місця робіт.

— Він мріє розколоти Імперію та перетворити Галактику на купу ворогуючих королівств, які Ліґа поглинула б поодинці, — продовжував Арн Аббас. — Тільки одне стримує Шорр Кана — Руйнівник. Шорр Кон знає, що він у нас є, але не знає точно, що це таке. Таємниця відома тільки мені, Джалу і тобі. Ось чому цей диявол намагався тебе захопити!

Нарешті щось прояснилося. Руйнівник — якась зброя, секрет якої відомий тільки членам королівського дому, в тому числі і Зарт Арну. Але Ґордон нічого не знав про цей секрет!

— Я ніколи так не думав, — нерішуче сказав він. — Хоча і підозрював, що стан критичний.

— Криза може вибухнути у найближчі тижні, — підтвердив Арн Аббас. — Невідомо, як багато союзних королівств встиг відколоти Шорр Кан. Все залежить від того, наскільки великий його страх перед Руйнівником. — Він знову підвищив голос: — І тому я забороняю тобі ховатися на Землі, Зарте! Ти залишишся тут і виконаєш свій обов’язок другого принца Імперії. Ґордон розгубився.

— Але, батьку, я повинен ненадовго повернутися на Землю… Правитель перервав його:

— Я вже сказав, що я це забороняю. Чи ти посмієш сперечатися зі мною?

Ґордон відчув, що все валиться. Ця заборона означає катастрофу. Якщо він не повернеться до лабораторії, то як же він зможе зв’язатися з Зарт Арном?

— Я не бажаю більше заперечень, — люто продовжував імператор, коли Ґордон спробував заговорити, — А тепер ідіть! Ми з Корбуло повинні порадитися!

Ґордон безпорадно повернувся до дверей. Він відчував, що безнадійно заплутався. Джал Арн вийшов разом з ним, поклав руку на рукав.

— Не переживай, Зарт. Я знаю, наскільки ти відданий науковій роботі та яким ударом була для тебе смерть Вель Квена. Але батько має рацію, зараз твоє місце тут.

— Я готовий виконати свій обов’язок, — обережно сказав Ґордон. — Але чим я можу допомогти?

— Батько говорив про Ліанну, — сказав Джал Арн. — Ти справді ухиляєшся від свого обов’язку, Зарт. — І, немов передбачаючи заперечення, додав: — Так, Мери, я знаю. Але для Імперії королівство Фомальгаут надзвичайно важливе. Треба зважитися, Зарт.

Ліанна? Мери? Ці імена нічого не говорили Ґордону. Це була таємниця, як і все інше у його самозванстві.

— Ти думаєш, що Ліанна почав він. Джал кивнув:

— Треба, Зарт. Батько збирається оголосити про це ввечері, на Святі Місяців. — Він поплескав Ґордона по спині. — Тримайся, справи не такі вже й кепські! У тебе вигляд, як у засудженого до смерті. На Святі побачимося.

Джал Арн повернувся і вийшов. Ґордон спантеличено дивився йому вслід. Скільки ще це триватиме?

Звідкись з’явився Хелл Баррел. Антаресець був у піднесеному настрої.

— Принце, я зобов’язаний вам удачею! — вигукнув він. — Я думав, що отримаю догану від адмірала Корбуло за відхилення від запланованого маршруту…

— А натомість? — механічно запитав Ґордон.

— А натомість, — посміхнувся Баррел, — ваш батько призначив мене помічником адмірала!

Ґордон неуважно привітав свого рятівника. Думки його були зайняті власним заплутаним становищем. Залишатися тут більше не можна було. Треба йти, але куди? Він не мав уявлення, де розташовані покої принца. Однак не можна було і допустити, щоб хто-небудь здогадався про його необізнаність. Тому він попрощався з Хелл Беррелом і впевнено вийшов з кімнати через інші двері, до коридору з рухомим килимом. Килим доставив його до великої круглої зали, яскраво освітленої білим сонячним світлом, яке лилося крізь високі кришталеві вікна. Сяючі сріблом стіни з чорними рельєфами. Темні зірки, рештки згорілих сонць, мертві світи…

Джон Ґордон відчув себе карликом серед величі і розкоші цієї величезної похмурої зали. Він перетнув її та опинився у іншій великій кімнаті, стіни якої палали пишністю звихрених туманностей.

«Де ж, у дідька, можуть знаходитись покої Зарт Арна? — роздумував він, усвідомлюючи свою безпорадність. — Не стану ж я питати, де розташовані власні апартаменти. Але скільки можна безцільно блукати величезним палацом, викликаючи подив і, можливо, підозри?»

Літня людина у чорній палацовій лівреї вже дивилася на нього через цей Зал Туманностей з явним здивуванням. Коли Ґордон наблизився, служитель низько вклонився. У Ґордона виникла ідея.

— У мене є справа, — швидко сказав він. — Йдемо у мої апартаменти.

Слуга знову вклонився, але залишився на місці.