Зоряні королі - Страница 7

— Ми сядемо у Трооні, — повідомив Хелл Беррел. — Командор Корбуло наказав, щоб я негайно доставив вас до Арн Аббаса.

— Я буду радий бачити батька, — внутрішньо напружившись, сказав Ґордон. Батька! Людину, яку він бачив тільки по телестерео, повелителя неосяжної зоряної держави… І знову застереження Зарт Арна спливло у його пам’яті. Нікому не говорити правди! Нікому. Пройти всі випробування і повернутися на Землю.

Сріблясті моря і зелені материки Троона мчали назустріч «Каріс». Корабель падав до планети, не турбуючись про попереднє гальмування. Серце у Ґордона завмерло, коли він глянув униз. Над берегом океану здіймалася високе гірське пасмо, що виблискувало і переливалося, як кришталь. Це і був кришталь, як він зрозумів за хвилину, — гірський хребет, утворений витісненням розплавлених силікатів з надр планети.

Високо над морем, піднесене на плоскогір’ї серед цих кришталевих кряжів, лежало казкове місто. Його витончені купола були немов блискучі бульбашки з різнокольорового скла. Світло Канопуса падало на шпилі й вежі та відбивалося райдужним сяйвом. Це було місто Троон, серце і столиця Імперії.

Корабель спустився у космопорті, розташованому на північ від міста. Тут дрімали сотні зорельотів — винищувачі, крейсери, розвідники, трубоподібні монітори з великими гарматами. Всі вони були прикрашені кометою — емблемою Імперії.

Ґордон вийшов з «Каріс» разом з Хелл Беррелом і іншими офіцерами на сонячне світло, біле і нереальне. Навколо височіли доки з величезними бойовими кораблями: батареї атомних гармат вимальовувалися на тлі неба. Вдалині височіли блискучі куполи та шпилі міста.

Збентежений голос Хелл Беррелла вирвав Ґордона із заціпеніння.

— Вагон у тунелі чекає на вас, ваша високість, — нагадав антаресець.

— Так, звісно, — поспішно кивнув Ґордон. Він чекав від Хелл Беррелла хоча б найменшого натяку на подальші події, щоб остаточно не заплутатися. Вони йшли повз кораблі, повз завмерлі самохідні крани, повз салютуючих офіцерів.

З кожною хвилиною Джон Ґордон все сильніше відчував безнадійність всієї справи. Як зможе він грати свою роль, коли все навкруги так приголомшливо нове і дивне? Однак застереження Зарт Арна знову спливло у його мозку. «Пройти через все це! — сказав він собі. — Стежити за кожною своєю дією…» Вони досягли початку освітлених сходів, що вели униз, під землю. Там лежала розгалужена мережа круглих металевих тунелів. В одному з них чекав циліндричний вагон. Щойно Ґордон і Хелл Беррел зайняли місця у пневматичних кріслах, як він помчав з величезною швидкістю. Хвилин за п’ять вагон зупинився, і вони вийшли у такий же підземний вестибюль. Тут чергували вартові з атомними рушницями. Вони салютували Ґордону.

Один молодий офіцер, віддаючи честь, повідомив:

— Весь Троон радіє вашому прибуттю, ваша високість.

— Нема часу на церемонії, — нетерпляче перервав його Хелл Баррел.

Слідом за капітаном «Каріс» Ґордон вийшов до відчинених дверей, за якими починався коридор з напівпрозорими алебастровими стінами. Підлога коридору плавно рушила, щойно на неї ступили, і Ґордон ледве стримав здивований вигук.

Ковзаючи вперед і вгору довгими сходами, він збагнув, що знаходиться у нижніх поверхах палацу Арн Аббаса.

Це був нервовий центр Імперії, закони якої простягалися на тисячі світлових років! Але осягнути це повністю Ґордон не міг.

Рухомий килим доставив до високих бронзових дверей, перед якими розступилася ще одна група озброєних вартових. Антаресець залишився біля входу. Ґордон пройшов усередину.

Це була невеличка кімната зі скромним оздобленням. Біля стін стояли апарати телестерео, напроти дверей — низький столик з численними екранами. За ним у металевому кріслі сидів чоловік, поруч стояли ще двоє. Всі троє дивилися на Ґордона, серце у нього сильно забилося.

Чоловіком у кріслі був величезний, владного вигляду гігант у тьмяному золотому одязі. Його масивне, вольове обличчя, холодні сірі очі та густа, темна, сивувата на скронях шевелюра надавали йому схожості з левом. Ґордон впізнав Арн Аббаса, володаря Імперії, батька Зарта. Ні, СВОГО батька! Він повинен завжди так думати. Молодший з тих, що стояли, був схожий на Арн Аббаса, — високий і ставний, але з більш дружелюбним обличчям. Джал Арн, МІЙ старший брат, зрозумів Ґордон. А третя людина, кремезна, широколиця, одягнена у мундир з безліччю золотих нашивок, це, ймовірно, Чей Корбуло, адмірал імперського флоту.

Ґордон зі стиснутим від хвилювання горлом зупинився перед сидячим.

— Батьку насилу почав він. І тут же його перервали.

Арн Аббас блиснув на нього поглядом і гнівно вигукнув:

— Не називай мене батьком! Ти мені не син!

Дивний маскарад

У Ґордона підкосилися ноги. Невже Арн Аббас запідозрив у ньому самозванця? Однак наступна фраза правителя дещо заспокоїла його, хоча голос імператора і залишався лютим.

— Мій син не стане місяцями тинятися задвірками Імперії, граючись у вченого, коли він потрібен мені тут! Через цю кляту науку ти зовсім забув про свій обов’язок! Ґордон зітхнув вільніше.

— Мій обов’язок, батьку?

— Обов’язок перед Імперією! — прогримів Арн Аббас. — Ти прекрасно знаєш, яка гра розгортається по всій Галактиці і що вона означає для наших світів! — Він стукнув величезним кулаком по коліну. — Бачиш, до чого призвело твоє відлюдництво! Шорр Кан ледь не викрав тебе! Розумієш, що це означає?

— Так, — кивнув Ґордон. — Якби Шорр Кану вдалася ця спроба, він використав би мене як заручника.